Демобілізація буде за кількох умов — до чого готуватися всім українцям

В Україні не проводиться демобілізація, хоча і самі військові і їх родини наполягають на цьому. Таку правку не врахували до нового закону про мобілізацію, пообіцявши створити новий документ за вісім місяців. Та насправді проблема не в законодавстві, а в суспільній думці та рішучих непопулярних діях влади. 

У цьому переконана народна депутатка Інна Совсун. Своїми думками щодо демобілізації вона поділилася в ексклюзивній розмові з Новини.LIVE. 

Демобілізація в Україні 

— Яка ваша позиція щодо необхідності демобілізації? 

— Передумовою демобілізації і звільнення зі служби після певного строку є успішна мобілізація. І звичайно, що свідомі політики і військові це прекрасно розуміють.  Я не хочу, щоб складалося враження, що для тих, хто підтримує ідею демобілізації, це заклик припинити воювати. Це заклик рівномірно розподілити навантаження війни між різними людьми і сім'ями. 

Тому що може скластися хибне враження, що ті, хто виступає за демобілізацію, сприятимуть тому, що країна втратить обороноздатність. Це дуже небезпечна маніпуляція. Але це чутливе питання.

Саме тому багато хто, у тому числі із військових, до нещодавнього часу не говорив публічно про бажання звільнитися зі служби, аби їхнє бажання не сприйняли як роботу на ворога чи на послаблення обороноздатності щонайменше. 

Дуже важливо усвідомлювати, що всі ті, хто про це говорять, краще за будь-кого іншого розуміють рівень небезпеки, в якій країна перебуває. І от про цей рівень небезпеки необхідно чесно говорити і комунікувати. 

— Хто винен в тому, що зараз демобілізація не відбувається? 

— Вочевидь, що це вся архітектура військово-політичного керівництва, яка впродовж року заколисує суспільство. Зараз вже не звучать тези, що ми через пару тижнів будемо в Криму, а ще пів року тому вони звучали.

Ми бачимо, що президент вкрай нерівномірно коментує фразами на кшталт "Я не впевнений, чи нам треба мобілізовувати нових 500 тисяч". Але правда в тому, що якщо не мобілізувати нових 500 тисяч, то 500 тисяч тих, хто пішли в перші дні вторгнення, — їх демобілізувати в принципі буде неможливо. 

Я хочу нагадати, що два тижні до прийняття закону про мобілізацію була заява від Шмигаля, який сказав, що нам не треба мобілізовувати 500 тисяч осіб. 

Тобто мені видається, що відповідь на це питання очевидна і не менш болюча — загальна стратегія спілкування держави з суспільством, стратегія заколисування, яка призвела до того, що частина людей не відчуває, що це теж їхня війна. 

Перемога — це спільна відповідальність, і воювати має вся країна, а не наші сонечки ЗСУ, яким ми кидаємо донати з кафе у Києві, Львові чи Івано-Франківську. 

Це спільне відчуття спільної дії було втрачене в результаті інформаційної політики першою чергою. Це не питання законодавства, це просто питання суспільного настрою. А є люди, які несуть відповідальність за сформований суспільний настрій, що він саме такий. 

Давайте подивимося, що зараз — окрім загальної фрази президента про те, що треба забезпечити справедливість, — про тих, хто воєю з першого дня, нічого ж не було більше. Це демонструє, що попри весь рівень суспільної напруги, який утворився навколо цього питання, — брати на себе прийняття непопулярних рішень і визнання неприємної реальності поточного стану війни — на це досі немає готовності. 

Те, що колегам з фракції "Слуга народу" заборонили писати про мобілізацію — це правда. А чому заборонили? Бо тема непопулярна. А якщо про це не пишуть депутати, прем'єр каже, що нам не треба мобілізовувати суспільство, то звідки у суспільства візьметься думка про те, що хтось має мобілізовуватися? Вочевидь, ця ідея не може з'явитися у випадку такої інформаційної політики. 

— Чи все ж створять новий закон і коли?

— Вочевидь, все залежатиме від двох головних чинників. Чинник перший — ситуація на фронті і ситуація з іноземною допомогою. В момент умовно активних бойових дій мобілізація може відбуватися, але це не будуть люди, які одразу зможуть зайти і замінити тих, хто воює. Та і військові, які відслужили вже багато років, усвідомлюють свою відповідальність у випадку, коли це буде критично складний момент на фронті. Вони не будуть покидати побратимів, навіть маючи на це право. 

Друге питання — питання політичного рішення почати про це говорити і готовності адміністративної структури армії одномоментно набрати велику кількість новобранців та належним чином їх підготувати. Бо це велика перепона. У випадку, якщо немає можливості швидко навчити велику кількість нових людей, то про демобілізацію говорити не можна. 

Я думаю, що питання з тим, що буде на фронті, залежить від того, що росія вирішить робити, а наша реакція буде похідною від цього. А питання про нашу адміністративну спроможність набирати і навчати — це наша відповідальність, як української держави.

Зараз є політична заява про те, що новий закон створять і термін даний до 8 місяців. Мені видається, що цей термін некоректний. Це не такий складний закон, щоб його писати 8 місяців. Це закон, який за бажанням можна написати за два тижні. 

А потім всі розуміють, що в законі не буде написано про демобілізацію після 36 місяців у випадку, якщо цей закон буде ухвалений тоді, коли ці 36 місяців для великої кількості людей настануть. Це однозначне одномоментне оголення армії, на яке ніхто не піде, ніхто не проголосує. 

Це значить, що там буде написаний інший термін, наприклад, пів року після прийняття закону. Ну це вже буде рахуйте скільки — 3,5 року. Це справедливо по відношенню до тих, хто пройшов в армію у найскладніші часи? Тут суспільство має дати відповідь. І я дуже сподіваюся, що розуміння того, що навантаження війни має бути більш рівномірно розподілено, у суспільстві буде сформоване.

— Як ви оцінюєте неофіційні розмови про те, що її взагалі в Україні не буде? 

— Болісно оцінюю, як громадянка і як жінка. Тому що це значить, що путіну вдалося головне — посіяти розкол всередині суспільства по лінії того, чия відповідальність за перемогу. Це, звичайно, буде путінська перемога. У випадку, якщо ми  як суспільство не зможемо повернутися до тієї початкової єдності, завдяки якій ми здобули перемогу на першому етапі повномасштабної війни. 

Я б не хотіла, щоб усе це звучало, ніби армія втомилася і не буде воювати. Насправді ті, хто тримають фронт, — вони титани. Давайте зробимо так, щоб суспільство цінило їх не подяками у фейсбуці, а тим, що для них дійсно матиме значення.

Нагадаємо, колишня заступниця міністра оборони Ганна Маляр довела до сліз депутатку та дружину військового Інну Совсун. Це сталося через заяву про "неможливість" демобілізації.